У статті аналізується історична пам’ять у контексті іредентичних конфліктів. Акцентується на роль історичної пам’яті як соціального феномену та особливостях формування історичної політики як чинника на переговорних процесах при застосуванні методу медіації. Конфлікти, які виникають у результаті реалізації іредентизму як політики акторів (держави, партії чи громадсько-політичного руху) з метою за інтеграцію етнічних груп в один етнос у рамках єдиної держави, є надзвичайно ускладненими, оскільки основна апеляція відбувається до історії становлення етносу. Розкрито потенціальні загрози, які постають перед медіатором, оскільки історична пам’ять есплікується одночасно у простір діахронної комунікації суспільства як віддалений у часі зв’язок поколінь і – синхронної комунікації як взаємовідносини у реальному часі, що засновуються на стратегії спільної долі заради майбутнього. Наголошується, що культурна комунікація апелює до надіндивідуальної пам’яті й містить як раціональні складові у вигляді історичних знань, так й ірраціональні (міфи, легенди, символи і т. д.), а конфлікти ж на основі іредентизму визначають передусім явище «спільної історії», тобто тривалі у часі процеси етнонаціональної взаємодії, які викристалізовуються у різних формах колективного несвідомого. Врахування цих аспектів є суттєвим для здійснення медіації.