Проблема реалізації диференційованого навчання далеко не нова для сучасної української школи. Однак, реформування системи шкільної освіти спонукає переглядати заявлені раніше тези. Принципова різниця нового у даному підході полягає в тому, що кожен учень має власний вектор розвитку, жодних планок досягнення. Усі результати успішні, а припущені помилки то маркери, що спонукають до руху вперед. Завдання вчителя розкрити горизонти розвитку, створити умови успішного просування кожного до власної мети і власними темпами.