Актуальність теми. За ринкових умов, які характеризуються нестабільністю, невизначеністю зовнішнього середовища, одним із засобів успішного функціонування та розвитку вітчизняних підприємств виступає антикризове управління, інструментарій якого становить підґрунтя ефективного реагування на зміни, що загрожують нормальному функціонуванню підприємства, зниженням рівня їх негативних наслідків. Проте, відсутність на багатьох вітчизняних підприємствах цілісної високоефективної системи антикризового управління, адекватної вимогам мінливого ринкового середовища та спрямованої на забезпечення стабільного і успішного господарювання, актуалізує проблему вдосконалення та розвитку науково-методичних підходів та інструментарію антикризового управління, застосування яких сприятиме підвищенню ефективності функціонування та соціально-економічному розвитку українських підприємств. На теперішній час існує достатньо велика кількість наукових праць, в яких на теоретико-методологічному та практичному рівнях досліджено широке коло питань, пов’язаних з діагностикою в антикризовому управлінні підприємством. Так, серед здобутків сучасної науки основу досліджень у зазначеному напрямку становлять роботи таких провідних вітчизняних науковців як ІО Бланк, ПВ Брінь, ІП Булєєв, НЮ Брюховецька, ВА Забродській, ВЯ Заруба, МО Кизим, ТС Клебанова, ВС Король, ЛО Лігоненко, ОІ Пушкар, ОО Терещенко, АМ Турило, ОМ Тридід та інші. Водночас, вагомий внесок у розвиток теорії антикризового управління, зокрема, його наукових підходів та інструментарію, методології прийняття управлінських рішень зробили такі відомі зарубіжні вчені як І. Ансофф, СГ Бєляєв, ОП Градов, АГ Грязнова, ГП Іванов, ЄМ Коротков, В. І Кошкін, АП Ковальов, Г. Саймон, ЕА Уткін, ЯА Фомін, Д. Форрестер, Д. Шим, ЮВ Яковець та інші. Разом з тим, беручи до уваги численні наукові розробки, позитивний досвід роботи, накопичений в сфері діагностики в системі антикризового управління, окремі проблеми прикладного характеру не дістали належного вирішення і, залишаючись недостатньо дослідженими та методично забезпеченими, потребують подальшого розвитку як у науково-теоретичному, так і практичному аспектах. Зокрема, подальших досліджень потребують теоретико-методичні підходи до оцінки кризи підприємств машинобудівної галузі та формування і послідовності реалізації антикризових програм, інваріантних до стадії кризи та ресурсних можливостей підприємств, що дозволить приймати обґрунтовані управлінські рішення і розробляти варіанти поведінки в умовах флуктуаційного та мінливого ринкового середовища.