У статті в історичній ретроспективі розглянуто цінності традиційних та інноваційних студій образотворення різних поколінь митців, серед яких визначено особливості генерації творців художніх артефактів інформаційного світу. Розкрито ґенезу становлення цифрової арт-практики та виявлено її вплив на оновлення усталеної класифікації системи образотворчого мистецтва творами цифрового формату різних видів і жанрів, що виконуються технічним, автоматизованим чи штучним способом. З’ясовано, що в умовах інформатизації і цифровізації образотворчого мистецтва розширюються межі художнього любительства як фактора розмивання професійного і профанного в особистості митця. Для подолання цього негативу йому доцільно володіти традиційним і цифровим образно-виразним інструментарієм. Доведено, що поліпарадигмальна за своєю сутністю образотворча підготовка фахівців мистецького профілю в закладах вищої освіти має бути спрямованою на спадкоємність та органічний синтез класичної і цифрової парадигми її функціонування. У тезаурусі мистецької освіти до наукового обігу запропоновано новий термін «цифрова парадигма образотворчої підготовки фахівців мистецького профілю у вищій школі» для позначення специфіки арт-педагогічного процесу організації продуктивної навчально-творчої діяльності студентів на основі комплексного опанування графічної, живописної, формотворної і композиційної грамоти з метою досягнення необхідного і достатнього рівня творчої компетентності та основ художньої майстерності продукування творів електронного формату. Обґрунтовано методологію цифрової артпедагогіки, що охоплює принципи гуманізму, креативності, міждисциплінарної інтеграції, рефлексії та постійного пошуку і застосування ефективних методів подолання негативів інформаційного середовища.