У статті розглядаються основні характеристики студентського віку та визначено його значущість як періоду інтенсивного саморозвитку особистості людини як такого, що відрізняється високим освітнім рівнем, пізнавальною мотивацією, соціальною активністю та гармонійним поєднанням інтелектуальної і соціальної зрілості. Освітній процес сьогоднішнього дня, спрямований на формування особистісних якостей майбутнього фахівця, що сприяють розвитку у нього внутрішньої свободи, передбачає кожному студенту засвоїти сучасну методологію творчості, формує системне мислення, дозволяє не тільки розвинути вихідний творчий потенціал, а й сформувати потребу у подальшому самопізнанні, творчому, сформувати в людини об’єктивну самооцінку А це створює передумови реалізації себе у пізнанні, у навчальній діяльності, а згодом–у професійній творчій діяльності. Саморозвиток розуміємо як складний еволюційно-інволюційний поступальний рух, під час якого відбуваються прогресивні та регресивні інтелектуальні, особистісні та діяльні зміни. Перетворення мотивації, усієї системи ціннісних орієнтації, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією–з іншого, вирізняють студентський вік як центральний період становлення характеру та інтелекту. Ефективність сутності педагогічних факторів у навчальній діяльності полягає не так у підтримуючій взаємодії, пом’якшенні умов розвитку студента, як у активізації його здатності до саморозвитку, у мотивації педагогічним складом цілеспрямованого самовдосконалення кожного студента. Зважаючи на це, педагогічні чинники, що сприяють саморозвитку студента, можна визначити як створення умов, за яких студент належить до власного життя як цілісного цілеспрямованого осмисленого процесу; складнощі, що виникають на шляху оволодіння