Постановка проблеми. Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, котре перебуває під особливою охороною держави. Діюче земельне законодавство базується на принципах поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва. Близько 69% площі у структурі земельного фонду України займають сільськогосподарські землі [6]. Відповідно до вимог частини другої статті 67 Бюджетного кодексу України, одним із головних джерел надходжень до місцевих бюджетів є податок на майно (складовою частиною якого є плата за землю), який зараховується до відповідних місцевих бюджетів. Тому актуальні дані нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та справедливість їх нарахувань забезпечать стійкий економічний розвиток громад шляхом зарахування податку на майно. Аналіз останніх досліджень і публікацій. За роки реформування земельних відносин проблемі удосконалення та застосування науково-методичних підходів до нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення присвячено праці багатьох вітчизняних вчених, таких як Дехтяренка ЮФ [5], Кілочка ВМ [1; 2], Лихогруда МГ [5], Манцевича ЮМ [5], Мартина А. Г [3; 4]. Палехи ЮМ [5], Третяка АМ [7; 8] та ін. Але багато аспектів досліджуваної проблеми залишаються дискусійними і потребують здійснення більш глибоких наукових досліджень і обґрунтувань.

Постановка завдання. Метою дослідження є здійснення аналізу проблем методичних підходів щодо визначення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та надання пропозицій щодо впровадження в Україні нового методичного підходу. Виклад основного матеріалу дослідження. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 «Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів», нормативна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється з метою визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також під час розроблення показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.