Основним елементом, на основі якого в Польщі мала відбуватися демократична трансформація, було визначено розвиток місцевого самоврядування. При цьому потребували вирішення проблеми, пов’язані з розподілом повноважень і відповідальності різних рівнів та гілок влади, унезалежнення громад від будь-якого обмеження їхніх прав або втручання з боку центральної влади, що гарантувалося незалежним судовим захистом і чітким розмежуванням майнових та фінансових функцій центру й місцевих інституцій. Завдяки процесам децентралізації система територіального самоврядування також мала забезпечувати кращу організацію соціальних послуг (спрямовану на підвищення їхньої якості), підтримувати утворення інститутів громадянського суспільства, гарантувати та створити ефективні механізми контролю громадян за діяльністю місцевих органів влади6. Започаткували процес децентралізації та трансформації місцевих органів влади законодавчі акти “Про територіальне самоврядування” 7,“Про вибори в ради ґмін” 8 (ухвалені 8 березня 1990 р.) і “Про місцеві органи державної адміністрації” 9 (від 22 березня 1990 р.). Згідно з цими законами створено територіальні самоврядні одиниці–ґміни, а також встановлено систему виборів до органів місцевої влади, доходи та видатки ґмін, поняття муніципальної служби. У межах локальних самоврядних одиниць законодавство закріплювало відсутність державних адміністрацій, натомість центральний уряд делегував більшість повноважень муніципалітетам. Відповідно до цього органам самоврядування центральна влада передавала притаманні місцевому рівню функції: початкову освіту, комунальні послуги, частину дорожньо-транспортного господарства, базові функції соціальної сфери й охорони здоров’я; тоді як на центральному рівні залишалися загальнодержавні завдання, переважно стратегічного і контрольного спрямування10. Органи місцевого самоврядування також наділили статусом юридичної особи та правами судового захисту–це унеможливило вплив центральних органів держави на справи, що