Різноманітність природного середовища спонукає дослідника вивчати прояв різних властивостей рослинних видів у їх здатності пристосовуватися до екстремальних умов місцезростання. На особливу увагу заслуговує лісорозведення в умовах складного рельєфу урбанізованих екосистем. У цьому аспекті дослідження впливу ґрунтових умов на формування надземної та підземної частин дуба звичайного є цілком актуальним.

Дослідження ХМ Ісаченка показали, що в дібровах самосів дуба звичайного, через 2–3 роки після його появи, починає помітно відчувати нестачу світла, не встигає задерев'яніти до морозів і зимою гине. Навесні від кореневої шийки такого самосіву зі сплячих бруньок з’являються пагони, які з віком утворюють «сторчки». При слабкому затіненні зверху підріст дуба впродовж декількох десятиліть може існувати, утворюючи маленькі деревця, в яких формується парасолькоподібна крона. При освітленні таких дубків підвищується інтенсивність росту горішнього пагона [4].