Уявлення про зміст історичного розвитку і про методологію історичного пізнання суттєво змінюються в сучасній гуманітаристиці. Формування нових історичних парадигм передбачає поглиблення діалогу між філософською епістемологією та історіографією, опанування, зокрема, здобутків феноменологічної та герменевтичної філософських традицій. У статті розглядається проблематика епістемології історичного наративу в контексті герменевтичної феноменології Поля Рікера. Показано, що в філософії Рікера наратив постає як відкрита і здатна до змін інтерпретаційна рамка, яка дозволяє історикам наблизитись до меж реального, задаючи порядок і надаючи осмисленості досвіду людського існування. Визначено, що Рікер розглядає розуміння як опосередковане очікуваннями, заданими історичною і культурною традицією.