У статті подано аналіз духовності через призму екзистенційної парадигми у контексті психологічної науки. Розкрито відмінності між «духовністю» і «духовною екзистенцією». Проаналізовано поняття «екзистенційна духовність», яка реалізується через прагнення людини до: духовного збагачення, любові до світу і до інших людей, гармонії як у внутрішньому світі, так і встановлення гармонійних відносин з зовнішнім оточенням. Охарактеризовано складові і компоненти «екзистенційної духовності», які полягають в оволодінні духовними, соціальними і матеріальними цінностями і входять до особистісних якостей. В такому розумінні трактується поняття «» духовна людина», синонімом якого є «вільна людина». Висвітлено думку про те, що найвища степінь духовності людини полягає у: здатності співпереживати, любити, безкорисливо піклуватися, захоплюватися, хвилюватися за інших, які підтримують константність особистості її індивідуальну цілісність. І навпаки, при виникненні екзистенційних проблем, як наслідок, відбуваються зрушення у духовному становленні особистості.