На 1914 р. у Полтавській губернії в школах усіх типів нараховувалося 164 836 учнів. За межами школи залиь шалося 130 000 дітей шкільного віку (100 000 дівчаток і 30 000 хлопчиків). Освітою було охоплено близько 56% дітей. У церь ковнопарафіяльних школах навчалося 45% дівчаток, у земських удвічі менше–22%. Через брак приміщень у губернії було зареестровано 20 173 відмови (а це 1/5 загальної кількості учнів) у прийомі на шкільне навчання [7, с. 61]. Вищих навчальних закладів до ревоь люції 1917 р. у Полтавській губернії не було. Випускники університетів (здебільь шого Харківського, Київського, Казань ського), рідше–духовних академій і вищих жіночих курсів викладали в середь ніх навчальних закладах (гімназіях, кадетському корпусі, реальних училиь щах).

У Російській імперії існувало правило: закінчив навчальний заклад початкової освіти, отримав педагогічну підготовку на його базі–можеш повертатися в цей заклад уже в ролі вчителя. Так, випускь ники шкіл грамотності отримували право викладати в них після закінчення друь гокласної вчительської школи; церковноь парафіяльних шкіл–після церковноь учительських шкіл; випускники нижчих початкових народних училищ (земських, міністерських) могли стати їх учителями після закінчення вчительської семінарії, а випускники вищих початкових училищ і прирівняних до них–після вчительь ського інституту.