Проблема ґенези науки є досить складною і недостатньо розробленою. В процесі свого історичного розвитку наука зазнала чимало якісних перетворень. Кожен з етапів її ґенези складає інтерес для дослідників, зокрема той, в ході якого вона виникла як особлива форма пізнання дійсності. Давньогрецька цивілізація стала живильним ґрунтом, на якому відбулося зародження наукової творчості [5]. Вирішальну роль у розвитку науки, як зазначав В. Вернадський, відіграли емпіричні знання, викликані повсякденними потребами суспільства. Розробки практичної механіки в Давній Греції були необхідні для сільського господарства, містобудівництва, військової справи. Важливим чинником їхнього функціонування став також розвиток металургії. Залізо було цінним матеріалом для виробництва знарядь праці та предметів озброєння, оскільки своєю міцністю й робочими якостями значно перевершувало бронзу. Крім виробництва заліза, міді, свинцю, срібла, золота в Давній Греції та Малій Азії з VІ-V ст. до н. е. виплавлялася сталь.

Годинникова майстерність задовольняла потреби суспільного життя. Вертикальний сонячний годинник, зроблений у І ст. до н. е астрономом Андронікусом із Сиракуз, можна і зараз побачити в Афінах на Башті вітрів. На восьми гранях кам’яної башти розташовані фризи із зображенням восьми вітрів. Флюгер на завершенні башти вказує напрям вітру. В античні часи існували і водяні годинники. Додавши до простої клепсидри поплавок, рух якого передавався до покажчика на шкалі часу, грецький механік-винахідник з Олександрії Ктесибій (285-222 рр. до н. е.) створив водяний годинник великої точності, придатний для астрономічних спостережень. Численні технічні інновації належали Архімеду (287-212 рр. до н. е.). Він винайшов так званий «архимедів гвинт»–машину для зрошення полів. Такий механізм застосовується і нині для відкачування засміченої води, коли не можна користуватися шлангом. Архімед запропонував визначати склад сплавів шляхом їх зважування у воді, винайшов системи важелів, блоків, поліспастів та гвинтів для піднімання великих тягарів або пересування кораблів суходолом. Експерименти, які провів у 1973 р. грецький фізик Сакос, довели, що це цілком можливо. Архімед також підіймав ворожі кораблі у повітря, чіпляючи їх спеціальними машинами за ніс або корму, і топив, кидаючи з висоти у море. Він збудував металічні машини, що дозволяли обсипати римлян стрілами або важким камінням (до 500 кг)[12].