У дослідженні розглядається еволюція економічної категорії" людський капітал" з орієнтацією її змісту на сільські території і сільський розвиток. При цьому, згідно економічної теорії граничної корисності, цінність окремої людини визначається в грошовій оцінці при функціонуванні апарату управління різних ієрархічних рівнів та суспільства в цілому. Людський капітал в його практичному використанні формує собою дохід, який можна представити як дисконтну заробітну плату. В статті визначаються кількісні і вартісні показники виміру людини як економічного явища, які дозволяють оцінити економічну ефективність інвестицій передусім на освіту і виробничу підготовку кадрів управління. Фрагментація людського капіталу села дозволяє виділити в ньому демографічний потенціал (статево-вікові показники, природній приріст, депопуляція, міграція) та освітньо-кваліфікаційні (рівень освіти, кваліфікація, культура та духовність, мотивація праці). В той же час село не сприймає високих інноваційних технологій і нових видів діяльності через небажання сільської молоді отримувати вищу освіту. Така ситуація на практиці суперечить світовим тенденціям, оскільки знижується можливість виконання в сільській місцевості гуманітарних і соціальних функцій людського капіталу в глобальному масштабі. В публікації наголошується, що сучасний розвиток людського капіталу села вказує на необхідність його державної підтримки у формуванні, нагромадженні та використанні.