У своїх попередніх роботах [1–5] ми розглядали підходи до проблеми суб’єктності процесу державного і правового творення. На нашу думку, науковий аналіз цього теоретичного питання може мати й практичне–прогностичне або організаційне–значення. Уважаємо, що безпосередніми суб’єктами творення держави і права можуть бути: певні видатні державні та громадські діячі–особистості, що стають ініціаторами і лідерами державотворчого процесу [1; 4; 5], державотворча еліта–особлива елітна група, дії якої спрямовані на творення держави і права [2], та соціальні рухи [5].
У типології соціальних змін, що була представлена П. Штомпкою, присутня категорія явних соціальних змін, які формуються «знизу». Вона охоплює ситуації, у яких люди домовляються й об’єднуються для того, щоб організувати зміни в суспільстві. Тут ідеться й про громадські (соціальні) рухи. П. Штомпка стверджує, що соціальні рухи–це засоби в причинному ланцюзі соціальної практики, продукти більш ранніх соціальних змін і, разом із тим, виробники (чи принаймні співучасники) подальших перетворень. Рухи не виникають на порожньому місці, вони поєднують соціальний процес і спроби вплинути на його хід [6].