Національно-культурну конотацію розглядають як інформацію, що включає різні соціальні, етнографічні, географічні, історичні відомості й несе в собі асоціативно-образну інформацію носія мови. Фразеологічні одиниці мови є специфічною національно маркованою частиною лексикону. Національний колорит у фразеологізмах створюється їх історичним та етноситуативним мотивуванням, лінгвокраїнознавчим фоном, лексичними компонентами та структурою [1, 61]. Предметом нашої уваги є фразеологічні одиниці української мови з національно-культурними семами–тими мовними значеннями, які відображають, фіксують і передають з покоління в покоління особливості українського народу (звичаї, вірування, морально-етичні оцінки, соціальні відносини, психічний і фізичний стан людини)–все, що брало і бере участь у формуванні культурних кодів, що визначає менталітет народу [5,161]. Так, наприклад, досить багато фразеологічних одиниць української мови відображають давні вірування, забобони, чарівництво, ворожіння: хай іде на очерети та на болота, перемивати кістки (займатися пересудами, обмовляти кого-небудь), заговорювати (замовляти) зуби (переводити розмову на щось інше), як у воду дивитися, як викапаний (зовсім, надзвичайно, дуже), як сім баб пошептало, встати на ліву ногу (бути в поганому, роздратованому настрої), виносити сміття з хати (розголошувати таємницю вузького кола людей або сім’ї), носити сміття під чужу хату (розголошувати кому-небудь про те не-