Прагнення забезпечити в межах правового поля максимально повний захист прав та інтересів особи, інтереси певно¿ соціально¿ групи, публічний інтерес тощо завжди було і º рушійною силою нормотворчості, спонукаючи уповноважені державні органи створювати нові й нові закони та інші законодавчі акти. Разом із тим низка відносин, які можливо врегулювати за допомогою норм права, залишаються не регламентованими за допомогою останніх, внаслідок чого йдеться про так звані «прогалини у правовому регулюванні»(у праві, у законодавстві), під якими традиційно розуміºться неповнота в змісті права (а отже, і у формі його законодавчого вираження) стосовно фактів суспільного життя, котрі знаходяться в сфері правового регулювання [1]. Існування «прогалин», зазвичай, розглядаºться у вітчизняному правознавстві як проблема, котра маº бути вирішена; недолік, який маº бути подоланий, і саме під таким кутом зору виконуºться більшість наукових досліджень у різних галузях правознавства [2–6]. Деякі науковці навіть спеціально вказують на ту обставину, що йдеться про «недолік права», у дефініці¿ відповідного поняття.