Постановка проблеми. Успішне вирощування сільськогосподарських культур у сучасних умовах ведення землеробства неможливе без внесення передбачених технологією оптимальних норм добрив, мікродобрив, регуляторів росту тощо. Тому, перед аграріями особливого значення набувають питання оптимізації технологічних витрат на виробництво та отримання при цьому достойної прибавки врожайності культур, покращення якості продукції та підвищення родючості ґрунту. Одним із напрямків їх вирішення є використання мікродобрив та біологічно активних речовин.

Нажаль, на практиці більшість господарств при проведенні розрахунків і внесенні основних доз добрив найчастіше використовують три основні макроелементи (N, P і K) і опускають важливість своєчасного внесення мікродобрив. Відомо, що надлишок або нестача одного елемента призводить до порушення надходження інших, що викликає затримку ростових процесів і знижує врожайність. Так, деякі макродобрива, внесені у великих дозах, впливають на доступність для рослин мікроелементів: фосфорні–цинку і міді, азотні–міді і молібдену, калійні–бору та магнію. У той же час недолік в ґрунті мікроелементів знижує ефективність добрив з макроелементами. Недолік мікроелементів призводить не тільки до зниження врожаю, викликає ряд хвороб у рослин, а іноді і їх загибель, знижує якість їжі людини і тварин [1].