Загальновідомо, що всі легеневі молюски (Pulmonata) використовують для дихання атмосферне повітря, здійснюючи для забирання його періодичні підйоми до плівки поверхневого натягу води. Варто наголосити, одначе, на тому, що їх легеневе дихання дозволяє задовольняти потребу цих тварин у кисні лише наполовину. Іншим джерелом кисню у цих гідробіонтів є водне середовище. Адже завдяки шкірному диханню вони використовують кисень, розчинений у воді. Здавна відомо (Fusser, Kruger, 1951)*, що і при одному, і при другому способі дихання в організм молюсків надходить майже однакова кількість кисню–0, 03 (за шкірного дихання) і 0,025 мл/год на 1 г сирої маси тіла (за легеневого дихання). Отже, участь легень і шкіри тварин у постачанні їх організму киснем приблизно однакова. Ми спробували з’ясувати як довго ставковики озерні Lymnaea stagnalis (Linnaeus, 1758) і витушки рогові Planorbarius corneus (Linnaeus, 1758)–найпоширеніші види з легеневих молюсків (Pulmonata) фауни України–зберігають життєздатність, послуговуючись при цьому лише шкірним способом дихання. Матеріал: 69 екз. L. stagnalis і 189 P. corneus, зібраних в ставках Житомирського Полісся і використаних у лабораторному експерименті, також 139 екз. P. corneus, задіяних у досліді, проведеному у природних умовах. Метою цих дослідів було встановити протягом якого часу L. stagnalis і P. corneus виживають за умови «вимкнення» у них легеневого способу дихання. Останнє досягалося так: тварин клали у мішечки з грузилом, виготовлені з капронової делі. Їх уміщали на дно акваріума, заповненого дехлорованою шляхом відстоювання (доба) водопровідною водою (дослід 1), а у натурних дослідах–на дно водойми (дослід 2). Далі двічі на добу обстежували тварин аби виявити серед них загиблих особин (у сумнівних випадках ентомологічною