У процесі накопичення і розвитку соціологічного знання сформувався особливий напрямок сучасної соціології, пов’язаний з пошуком, визначенням і виділенням соціальних регуляторів. Передбачається, що завданням таких регуляторів, спрямованих на соціальні об’єкти, є зміна (перетворення до потрібного вигляду чи стану) змісту і діяльності соціальних об’єктів, формування необхідних зв’язків і відносин між ними. Лише протягом останніх десятилітть ХХ ст. перетворювальна функція соціології одержала своє вираження в науковому напрямку «соціальні технології», який може бути віднесений до теорій середнього рівня. ЛЯ Дятченко визначає соціальну технологію насамперед як навчання про соціальне уміння. Технологізація соціальної дії, на його думку, означає надання соціальній дії динамічного, цілеспрямованого і конструктивно-творчого характеру, забезпечення ефективності [1, с. 112]. У кінцевому рахунку, узагальнюючи свою точку зору, ЛЯ Дятченко наводить визначення соціальної технології як «спеціально організованої галузі знання про способи і процедури оптимізації життєдіяльності людини в умовах наростаючої взаємозалежності, динаміки і відновлення суспільних процесів»[2, с. 52].

Однак, для розуміння як природи соціально-технологічної діяльності й сутності соціально-технологічного підходу до соціального буття, так і його місця у соціологічному знанні, насамперед необхідно з’ясувати витоки соціально-технологічного мислення і характер його становлення в часі. Практично це і є метою роботи. Різні структурні складові знання, такі як знання повсякденне (побутове), знання наукове і знання технологічне, якщо обернути цю схему на світ соціальних відносин, відповідають різним засобам пізнання соціальної реальності [3]. Технологічне знання, предметом якого є не пояснення явищ, а пошук шляхів вирішення практичних проблем, найчастіше використовують під час вирішення конкретного практичного завдання. Технологічне знання засноване на розумінні суті природних і соціальних процесів з погляду можливого управління ними та їх регулювання. П. Дракер згадує, що в давнину наука, знання не означали здатності до дії і взагалі не вважалися корисними для людини. Корисність не є знання; корисність–це уміння, навичка, тобто те, що грецькою мовою називається techne. Так, і Сократ, і Протагор з повагою ставилися до techne.«Але і для них,–пише Дракер,–techne не означало знання. Воно мало лише конкретне застосування і не містило будь-яких загальних принципів. Знання капітана корабля про плавання з Греції в Сицилію не можна було застосувати в якійсь іншій справі. Більше того, набути уміння і навички можна було, тільки поступивши у навчання або накопичивши власний досвід. Уміння, techne, не можна було пояснити словами ні в усній, ані в писемній формі; його можна було тільки показати. Аж до 1700 р. і навіть пізніше в англійській мові поняття